Вплив ґаджетів на благополуччя підлітків

Для батьків сучасних підлітків одне з найскладніших питань полягає в тому, скільки часу дитина може проводити за комп'ютером без шкоди для себе.

Складність полягає в тому, що батьки росли в часи, коли комп'ютери та Інтернет ще не були такі доступні. Тому їм нелегко зрозуміти своїх дітей, які буквально з народження занурені в цифрові технології і для яких віртуальний світ так само звичний, як і реальний.

Психологи в усьому світі замислюються над питанням, чи варто обмежувати підлітка у використанні мобільних телефонів, планшетів та інших електронних пристроїв і де повинна проходити ця межа.

Із 1991 року американські психологи досліджували вплив різних занять на благополуччя підлітків (зокрема, на їхню самооцінку, задоволеність життям і щастя). У дослідженні взяли участь 1,1 мільйона дітей віком 8, 10 і 12 років. У результаті було встановлено закономірність: чим більше часу підліток перебуває перед екранами моніторів (наприклад, у соціальних мережах або під час комп'ютерних ігор), тим менш він щасливий. За результатами іншого дослідження було доведено, що коли підлітки проводять шість і більше годин на день перед екранами електронних пристроїв (смартфонів, планшетів, комп'ютерів або телевізорів), у них зростає ризик суїциду.

Ті, хто у своїй професійній діяльності має справу з підлітками, часто помічають, що останні багато часу перебувають у віртуальному світі. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем зі сном, зниження успішності в школі, конфліктів у сім'ї, різких змін настрою, агресивної поведінки й багатьох інших негативних наслідків. Якщо запитати сучасного підлітка, скільки в нього друзів, він може, наприклад, відповісти: «Десять». Якщо запитати його, як він проводить час зі своїми друзями, частіше за все виявляється, що вони грають в онлайн-ігри або переписуються в соціальних мережах. Віртуальні друзі можуть проживати і поблизу, і в іншому місті.

Спроби батьків обмежити використання підлітками електронних пристроїв зазвичай закінчуються конфліктами. Батьки підлітків часто скаржаться, що їхні діти весь вільний час проводять у своїй кімнаті, замало часу приділяючи спілкуванню в колі сім'ї.

Дослідження, про яке йшлося вище, показало, що підлітки, які перебувають перед моніторами менше від години на день, були щасливіші, ніж їх однолітки, котрі приділяють більше часу використанню електронних пристроїв, оскільки вони займалися спортом, брали участь у громадських заходах, читали, приділяли достатньо часу своїм хобі та спілкуванню з батьками.

Американські психологи припустили, що оптимальний час, що його підліткам доцільно проводити перед монітором, – дві години на день. Але при цьому важливо, щоб діти виявляли різні види активності – соціальну, фізичну тощо, а також достатню кількість часу приділяли сну. Незалежно від того, скільки часу підліток сидить перед монітором, він повинен встати з-за комп'ютера як мінімум за півгодини до того, як лягати спати. Це поліпшить якість його сну.

Усі члени сім'ї повинні приймати спільні рішення з приводу правильного розподілу часу. Наприклад, потрібно ввести загальне правило, що під час спільного прийому їжі не можна користуватися мобільними телефонами та іншими електронними пристроями, натомість варто присвятити обідню пору спілкуванню. Для зміцнення емоційного зв'язку між членами сім'ї також доцільні різні сімейні заняття, наприклад, спільний перегляд фільмів по п'ятницях або виїзди на природу у вихідний день. Також добре, якщо батьки заохочують підлітка займатися спортом, волонтерською діяльністю або іншими заняттями, за допомогою яких підліток взаємодіє з однолітками.

Якщо дитина проводить так багато часу за монітором, що це призводить до її соціальної ізоляції, емоційної нестабільності, нездатності скоротити час на відеоігри або соціальні мережі, проблем зі сном тощо, це може свідчити про комп'ютерну залежність. Якщо ви бачите такі симптоми у своєї дитини, проконсультуйтеся з психологом

Рекомендації

Виховання комп'ютерної культури, самовиховання користувачів – це протиотрута залежності від віртуальної Інтернет-реальності.

Рекомендації для підлітків, щодо профілактики та подолання Інтернет-залежності :

1. Визнайте свою залежність. «Патологічне використання комп'ютера» можна розпізнати за «симптомами» нав'язливої потреби, пропущених уроків і зустрічей, забутої і невиконаної домашньої роботи, втрати контактів з друзями і родичами.

2. Визначте проблеми, які лежать в основі залежності. Залежно від віку людини, такі моменти, як невпевненість у майбутньому, труднощі шкільних успіхів або проблеми соціальних відносин, можуть спонукати Вас на втечу в гостинні віртуальні світи.

3. Вирішуйте реальні проблеми. Намагаючись уникнути стресових ситуацій, ми лише ускладнюємо їх. Ви можете знайти репетитора, який допоможе з домашнім завданням, почати вирішувати соціальні труднощі, написати про те, що вас «гризе», або навіть звернутися до фахівців.

4. Контролюйте роботу на комп'ютері. Зовсім не обов'язково повністю вимикати його, можна просто обмежити час перебування в Інтернеті. Всі види діяльності повинні бути вибудувані за пріоритетністю. Спілкування в Інтернеті не повинно відбуватися до виконання домашньої роботи або інших обов'язків.

5. Проводіть відмінність між інтерактивною фантазією і корисним використанням Інтернету.

Рекомендації батькам,щодо профілактики та подолання Інтернет-залежності у дітей :

Проблема залежності від віртуальної Інтернет-реальності нова і поки що мало вивчена. Батьки зазвичай не зважають на поглиненість дитини комп'ютером, якщо в її поведінці не виникають інші яскраво виражені відхилення, такі як крадіжка грошей, прогули школи, бродяжництво. Але не можна недооцінювати навіть потенційну небезпеку!

Батькам необхідно:

- Намагатися регламентувати час, проведений дитиною за комп'ютером.

- Давати особистий позитивний приклад. Важливо, щоб слова не розходилися з ділом. І якщо батько дозволяє синові грати не більше години в день, то сам не повинен грати більш ніж три-чотири.

- Намагатися скористатися позитивними можливостями комп'ютера –можливо, дитина почне опановувати програмування, веб-дизайн (робити сайти в Інтернеті), займеться комп'ютерною графікою, анімацією – буде створювати мультики... Але для цього бажана допомога зацікавленого дорослого, який не просто критикує і забороняє, а допомагає.

- Обмежити час роботи з комп'ютером, пояснивши, що робота за комп'ютером це не право, а привілей, тому спілкування з ним підлягає контролю з боку батьків. Різко забороняти проводити час за комп'ютером не можна. Якщо дитина схильна до комп'ютерної залежності, вона може проводити за комп'ютером дві години в будній день і три – у вихідний. Обов'язково з перервами.

- Запропонувати інші можливості проведення часу. Можна скласти список справдля занять у вільний час. Бажано, щоб у списку були спільні заняття (походи в кіно, на природу, гра в шахи тощо).

- Використовувати комп'ютер як елемент ефективного виховання, в якості заохочення (наприклад, за правильно і вчасно зроблене домашнє завдання, прибирання квартири тощо).

- Звертати увагу на ігри, в які грають діти, так як деякі з них можуть стати причиною безсоння, дратівливості, агресивності, специфічних страхів.

- Обговорювати ігри разом з дитиною. Віддавати перевагу розвиваючим іграм. Вкрай важливо навчити дитину критично ставитися до комп'ютерних ігор, показувати, що це дуже мала частина доступних розваг, що життя набагато різноманітніше, що гра не замінить спілкування.

У випадках, якщо ви самостійно не можете впоратися з проблемою, звертайтеся до психологів, в спеціалізовані центри. Часто буває так, що за уявною комп'ютерною залежністю можуть ховатися зовсім інші проблеми. І тоді в першу чергу потрібно звертати увагу саме на психологічний стан дитини.

“Дитячі страхи – звідки вони беруться і як їх позбутися”

Дитячий страх- це природня реакція на певну небезпечну або тривожну ситуацію в житті дитини, реальну чи придуману; сигнал що дитина з чимось не справляється, переживає внутрішнє напруження.

Для початку одразу прояснимо те, щодеякі страхи є віковими і природніми на певному етапі дорослішання дитини.Вони можуть виникати в певному віці і через деякий час пропадати. А саме в:

0 – 6 міс.-дитина боїться гучних звуків, незнайомих людей, розставання з мамою.

1-3 р.–розлуки з батьками, незнайомих людей, страх покарання батьків, страх лікарів, страх темноти, закритого простору.

4-6 р.–розставання з батьками, нереальних сотворінь (привидів, монстрів), страх смерті, страх тварин, фізичної травми, темноти, висоти, болі, грому, крові.

7-12 років–страхи вже більше пов’язані зі школою – запізнитись на урок, вчителя, а також – страх смерті, страх фізичної травми, страх захворіти невиліковною хворобою, страх нападу.

Класифікація дитячих страхів виділяє два основних типи:

«Німі» страхи.Таку назву носять ті страхи, які сама дитина часто заперечує, проте їх наявність абсолютно очевидно для батьків.

Страхи – «невидимки». Подібні страхи дитина визнає, а от дорослі, навпаки, не помічають ніяких ознак подібних страхів.

До «німих страхів» найчастіше ставляться страхи тварин, гучних звуків, незнайомих людей та незвичної обстановки. Дитина може і сам до кінця не усвідомлювати, що він боїться, але для дорослої людини наявність проблеми очевидно.

Невидимі страхи набагато більш різноманітні, існує величезна їх кількість. Проте все ж таки можна виявити найбільш часто зустрічаються:

Страх дитини перед покаранням за будь – який проступок.Причому провину може бути настільки незначним, що дорослі просто не звернуть на нього ніякої уваги. Наявність подібних страхів свідчить про серйозні проблеми у взаєминах дитини з батьками, часом навіть може бути наслідком надмірного суворого поводження з малюком. У разі появи подібного страху батьки повинні серйозно задуматися про свою модель поведінки з дитиною і переглянути її, щоб уникнути дуже серйозних проблем.

Страх крові.Дуже багато діток при вигляді маленької крапельки крові, здавалося з обдертою коліна починають кричати з такою силою, що можна подумати, що ранка – це не маленька подряпина, а знята живцем шкіра, яку, до всього іншого, посипали як мінімум пачкою солі. Деякі батьки просто посміхаються, дивлячись на таку реакцію малюка, а інші починають не на жарт злитися через таку істерики по, як вони вважають, дрібниці. Насправді ні в першому випадку, ні в другому, реакція батьків невірна. Дитина кричить не від болю, а відпанічного страху, який у них викликає вид крові. Подібний страх – абсолютно непідконтрольне дитині почуття, тому ні в якому разі не можна сварити дитину. Підсміюватися над нею також не варто, так як це може травмувати її почуття гідності. А страх перед кров'ю обумовлений, найчастіше, банальним незнанням фізіології – маляті здається, що вся кров витече і він помре. Власне кажучи, боязнь крові є похідною страху смерті.

Смерть батьків– також досить часто зустрічається різновид дитячих страхів, часто породжена самими ж дорослими.

Дитячі страхи 5 років часто базуються на боязні різних казкових персонажів і мультиплікаційних героїв.

Звідки беруться страхи?

Причини виникнення страхів у дітей, окрім процесу дорослішання, можуть бути різні. В кожному окремому випадку треба аналізувати індивідуальну історію дитини. Але загалом, можна виділити такі основні фактори, які впливають на появу страхів у дітей:

це і певний конкретний випадок (вкусила собака, несподівано налякалась грому);

це і нав’язані батьками перестороги і заборони («туди не йди, там небезпечно»);

неусвідомлені страхи і тривоги самих же батьків емоційно передаються дітям (наприклад, страх що дитину можуть викрасти);

надмірна турбота (гіперопіка) батьків не дає дитині можливість зустрітись з певними повсякденними труднощами, можливості з ними справитись, таким чином відчути свою силу і спроможність переборювати щось;

це може бути щось зовсім несподіване, і мало реальне, просто придумане самою дитиною (страх входити в кімнату з правої ноги);

дуже часто причиною появи страхів у дітей є емоційна напружена атмосфера в сім’ї;

відчуття недостатньої захищеності зі сторони батьків (страх це сигнал що дитина не відчуває що її захистять її близькі, вірить що хтось, кого вона боїться, є небезпечніший і сильніший за неї і її батьків)

залякування Бабою Ягою, Бабаєм та іншими придуманими неіснуючими героями

За всіма дитячими страхами стоїть один глибокий базовий страх – страх смерті.Він притаманний і дорослим, тому не бійтеся говорити з дитиною про це, діліться своїми думками і почуттями з приводу цієї теми.Відкрита, щира розмова про те, що ніхто не може уникнути смерті, допоможе прийняти цю даність життя і спокійніше до неї ставитись, не так боятись цього вам і вашій дитині.

Як допомогти дитині побороти свій страх?

Дитина сприймає інформацію не так, через слова і осмислення сказаного, як через почуття та емоції. Вона як губка впитує в себе всі події кожного дня. А за день з нею відбувається маса нових подій та вражень, як позитивних так і негативних, які їй складно логічно оцінити, що є реальною небезпекою, а чого взагалі не варто боятися.

Тому для початку дитинітреба роз’яснити природу того що вона боїться, і показати де є реальна небезпека, а де її нема.От наприклад якщо в дитини є страх грому, в такому випадку можна пояснити що це тільки дуже сильний звук, який не є небезпечний.

Потім, і що найголовніше варто вникнути і почути чого саме дитина так боїться, що собі уявляє, думає про це.

Оскільки, дуже частодитячий страх є не логічний та ірраціональний,то і позбуватись його можна нелогічним способом, а саме через гру, мистецтво, світ фантазій, в якому живуть чарівники та захисники, в якому головні герої завжди перемагають зло:)

Ефективний спосіб подолати дитячий страх, це допомогти дитині не уникати його, а навпаки в ігровій формі, через казку, малюнок, ліпку зустрітись зі своїм страхом. Тобтонамалювати його, зліпити, перетворитись в нього і прожити хвилюючу зустріч зі своїм страхом і тоді є різні варіанти: або домовитись про мир і спокій зі страхом, або подружитись з ним, можна «задобрити», подарувати подарунки, можна покликати когось на допомогу, в кінці кінців можна знищити його (порвати, потоптати, побороти).При цьому завдання батьків супроводжувати та співпереживати кожен з цих кроків разом з дитиною.

Страх ще більше підкріплюється, коли сама дитина втікає від розмов про це, а батьки намагаються заперечити страх, кажуть щось на зразок «нема чого боятись», «не придумуй дурниць». Тоді дитяча фантазія домальовує ще страшніший образ, який надалі буде ще важче подолати. Чим більше дитина від нього втікає, тим страшніший і сильніший він здається.

Якщо не допомогти дитині справитись зі своїми страхом, це може набрати більших обертів і призвести до серйозніших проблем – замкнутості, невпевненості, тривожності, неврозів.Адже дитячий організм довго не може перебувати в напруженні, і якщо не позбуватися страху, він осяде і набуде іншої неприємної форми.

Гра з страхом.

Завдання: навчити дитину відчувати позитивні емоції, щосприятливовпливає наїїпсихіку. Позитивні емоційні стани, що виникають у дітейвпроцесі спеціально організованих ситуацій успіхута перемоги,закріплюють потребув переживаннях щастя, радості, задоволення від гритаспілкування.

Метод не є специфічним для корекції страхів.Однак поліпшення стану емоційно-мотиваційної сфери особистості дитини знижує побоювання, тривожність, страх чого або кого-небудь.

Розігрування ситуації взаємодії з предметом страху.

Для гри «в страх» підбирається сюжет і предмети, що символізують те, чогодитина боїться (собаку, привид та ін.)Розігруючи сюжети з цими предметами, вонаможе «розправитися» зі своїм страхом, у символічній форміпрограватисвої емоціїтавідреагувати, таким чином, знімаючинапругувід стресового впливу.

Корисний прийом спрямованого фантазування: «Закрий очі і уяви, що ти виріс. Чого можна боятися тепер? »

Гра з темрявою, коли дитина забігає на секунду в темну кімнату і повертається в освітлене приміщення, являє собою перехід від стану небезпеки до стану безпеки.

Відомо, щострахтемряви - один з найбільш поширених дитячих страхів. Він часто пов'язаний зі страхом невідомості. Діти вважають, що дорослі обманюють їх, коли говорять, що насправді в темній кімнаті нічого страшного немає. Просто чудовиська ховаються, коли хтось входить і запалює світло. Образи об'єктів, якілякають, нерідко є проекцією злості, роздратування або поганого настрою дитини. Вони містять негативні емоціїтапочуття, з якими важко впоратися самостійно. Тому необхідно допомогти дитинівідчути себе більш сильноюпередуявноюнебезпекою, навчитися володіти собою.

Ненав'язливо пояснювати природу страхів допомагають історії, які починаються словами: «Жила-була дівчинка, схожа на тебе ...».

Вербалізаціястраху.

Як відомо, «страшилки» різного змісту - один з видів своєрідного дитячого фольклору.Пишучи і розповідаючи «страшилку», дитина самостійно моделює емоційне подолання своїх страхів. Вербалізація страхів викликає чуттєвувідповідь, емоційне переключення, яке виступає в ролі психологічного захисту.

Як себе поводити, коли дитина боїться?

Найперше, вірте своїй дитині і знайте, що це реально для неї, навіть якщо для вас дитячий страх виглядає абсурдним. Не можна заперечувати наявність страху у дитини, ігнорувати, тим більше стидити, або казати: «Не вигадуй!», «Хлопчики привидів не бояться» і т.д. Для дитини це дійсно серйозно. Якщо вона вірить, що через балкон можуть влізти грабіжники, а в тріщині на стіні хтось живе, для них це справжнісінька реальність, вони в це вірять. Заперечуючи дитячі страхи ви відштовхуєте дитину від себе і залишаєте її сам на сам зі своїм страхом. Варто просто вислухати і прийняти її реальність, якби дивно для нас це не звучало.

Створюйте сприятливу атмосферу вдома, проводьте час разом, більше обіймайте свого малюка

Переконайте і дайте відчути своїй дитині, що ви її захисник, що ви розумієте і приймаєте всі її переживання, і щоб не сталось – будете завжди на її стороні.

Придумайте разом ще якихось захисників для дитини, намалюйте або зліпіть їх – це можуть бути улюблені казкові герої, ангели, люди з життя.

Долайте свої страхи, відкрито говоріть про свої почуття та переживання, тоді дитина зрозуміє що страх це частина життя.

І найголовніше,дитячий страх, та і все в житті, лікується любов’ю і прийняттям.Бо як написано в Святому Письмі: «Там де є страх – немає любові». Тому найперше зцілюйте свою дитину любов’ю, а тоді використовуйте всі інші способи:)

Карати дітей: можна чи потрібно?

Ми, батьки, дуже розумні і самовпевнені, коли мова заходить про виховання дітей. На будь-яке зауваження з цього приводу ми зазвичай відповідаємо, що самі знаємо, як поводитися зі своїми дітьми. Загалом-то, тут, звичайно, правота за нами: кожен батько вибирає певну тактику, і точно так само кожна дитина вимагає до себе інших своєрідних підходів. Але ось у чому ми дуже сильно неправі і допускаємо дуже велику помилку: в цьому процесі батьки часто враховують лише свої інтереси, геть забуваючи про найголовніше суб’єкт виховання – дитині. І найбільше це стосується покарання – тут ми такі всезнаючі, що інший раз нашої самовпевненості і дурості просто межі немає.

Адже карати, насправді, непросто. Цьому також необхідно навчиться, як будь-якого іншого педагогічному елементу. Покарання – це не дія з боку батьків, а стан дитини, яка завинила. Замислюєтеся ви про це, коли караєте свою дитини? Та й взагалі, чи потрібно її карати?

Щоб відповісти на це питання, необхідно з’ясувати, що таке покарання. Навряд чи батьки думають про це в момент його здійснення, але часто в нашому розумінні покарання – це бездумний акт насильства над дитиною (не обов’язково фізичного). Все виглядає дуже примітивно, але зате правдиво: дитина завинила– ми сказилися – і покарали її, як можемо або як хочемо, причому виключно для того, щоб полегшити свій озлоблений стан. СВІЙ, а не дитини.

Покарання у педагогіці не має з нашим народним нічого спільного. Тому що якщо покарання використовується як виховний інструмент, а не спосіб вилити на дитину свою втому і дратівливість, то воно має зовсім інші, конкретні цілі. Головна мета покарання – зупинити умисне погану поведінку дитини і запобігти її повторенню в майбутньому. Для цього дитина повинна розуміти, що вона скоїв проступок, шкодувати про це і хотіти виправитися. А ви зобов’язані допомогти їй в цьому і підтримати.

Різні сучасні виховні методики пропонують різні погляди на питання покарання. Але навіть найгуманніша з усіх "споковська" система сьогодні визнана самим же автором як невиправдана. Б.Спок зробив висновок, що вседозволеність, відсутність заборон і покарань, які він сповідував перш, негативно позначаються на формуванні особистості дитини та на сімейних відносинах в цілому. Дитина, що не знає заборон і покарань за проступки, не пристосована до життя. У неї формуються неправильні погляди, цінності і пріоритети.

Саме тому карати дитину неодмінно потрібно. Зовсім інша справа, як і коли.

За що можна і потрібно карати дитину

Якщо ви навчитеся розрізняти ситуації, в яких дитину можна і потрібно карати, а в яких вона жодним чином не винна, ви вже зробите півсправи. Це вкрай важливо, оскільки дуже часто ми караємо діточок безпричинно, навіть якщо твердо і сліпо впевнені в тому, що вина безумовно є. Навчитися бачити вину нескладно. Найбільша складність в тому, щоб не розлютитися завчасно, не дати своєму егоїзму проявити себе перш, ніж включиться батьківська любов. В основі будь-якої дії з вашого боку повинна лежати безумовна батьківська любов – любов до малюка незалежно ні від чого! Без цього найважливішого з усіх "компонента" ви не зможете домогтися успіху в жодній із сфер дитячого виховання.

Отже, перш, ніж карати дитину, ви повинні оцінити, чи присутній у її провині вина. Дитина винна виключно в тому випадку, коли робить погану дію навмисно, спеціально. Якщо вона знає, що так чинити не можна і знає, чому саме не можна, але все одно робить це, вона однозначно винен. Немає більше ні єдиного випадку, в якому її можна карати. Починайте покарання завжди з цього пункту: встановлення складу "злочину".

Але перш врахуйте, що для цього необхідно встановити рамки, в яких дитина неможе діяти безвідповідально. Попросту кажучи, вона повинна знати, що їй можна і чого не можна. Ці рамки повинні відповідати віку і здібностям дітей. Ви не маєте права вимагати від неї більшого, ніж те, на що вона здатна. Точно також вимагати того, чого самі не виконуєте. Якщо батько вечеряє на дивані перед телевізором, не вимагайте від дитини, щоб вона не кришила печивом по всій квартирі. Якщо ви не пояснили дитині, що не можна ламати кімнатні рослини, винні ви, а не вона – вона просто не знала цього. Якщо дитина розбила вазу, бо слабкі ручки не втримали її в руках, в цьому немає її провини. Винні ви, бо не сказали, що цю вазу чіпати не можна, або ж тому, що вона стояла в зоні досяжності. Пам’ятайте, що маленькі діти пізнають світ, їм все цікаво, вони всі хочуть доторкнутися і відчути. Це їхня потреба, а не вина. І карати за подібне – найбільший злочин проти дитини. Вона приходить у розпач, не розуміє, що зробила не так, за що так жорстоко покарана? І, загалом, незаслужене покарання має величезні наслідки, від найтяжких психологічних травм до фізіологічних захворювань, які накладають свої відбитки на все подальше життя. А все тільки тому, що батько в певний момент повівся неправильно і дав волю емоціям, які не проявивши батьківської любові. Отже, караємо дитину тільки тоді, коли вона і справді винна.

Тим не менш, велике значення має і причина, по якій дитина так вчинила. Якщо її проступки носять систематичний характер, вплинути на дитину педагогічними методами стає важко або зовсім неможливо, знадобиться допомога фахівця. Можливо, ви приділяєте занадто мало уваги маляті, і вона таким чином намагається його залучити. Можливо, вона недоотримує не лише любові в цілому, але й конкретно – похвали, ви її тільки караєте і критикуєте, але ніколи або дуже рідко заохочуєте. Або ж в сім’ї панує несприятлива психологічна атмосфера (конфлікти, скандали, розлучення і так далі), і своєю поведінкою маленький її член намагається відвернути вашу увагу від настільки небажаною і жахливої ​​для нього ситуації.

Як би там не було, що б не зробила ваша дитина, ви в першу чергу повинні її спробувати зрозуміти і об’єктивно оцінити ситуацію. І тільки після цього – діяти.

Як карати дитину правильно

Ваші дії в даному випадку повинні починатися зі слів. Перш дитині необхідно спокійно і доступно пояснити, що саме вона зробила не так, щоб вона зрозуміла свою провину. І після цього оголосити "вирок". Причому робити це неодмінно потрібно тільки тоді, коли дитина в змозі вас почути. Якщо вона істерить, схвильована, кричить і плаче, дочекайтеся, поки заспокоїться, і тільки тоді приступайте до розмови. Ідеально, якщо ви викладете свою думку максимально коротко, вклавши її в одне речення з декількох слів: "Будеш битися з Сергієм – ми підемо додому". У кожному разі, мораль не повинна тривати довше 15 секунд – дитина просто не сприймає таких моралей і забуває про те, з чого ви почали.

Добре, якщо покарання прозвучала ще до скоєння злочину. Тобто, ви заздалегідь знайомите його з наслідками: "Не збереш іграшки – мультфільм сьогодні дивитися не будеш". Але якщо трапилося так, що проступок вже здійснений, і тепер необхідно покарати дитину, тоді ви просто озвучуєте скоєне їм вголос (це обов’язково і застосовно для будь-якого віку, навіть у 50 років!) І встановлюєте покарання: "Ти вдарив бабусю, тому сьогодні НЕ будеш допомагати мені готувати вечерю ".

Намагайтеся не вживати слів на кшталт "якщо": "Якщо ти не покажеш горло лікарю, то ми не підемо в кафетерій!". Вони озвучують негативну модель поведінки. Замість цього необхідно озвучувати очікуване від дитини, то, що б ви хотіли побачити чи почути, бажаний кінцевий результат. І дуже вдалим для цього словосполученням є "як тільки": "Як тільки ти покажеш доктору горлечко, ми відразу підемо їсти тістечко".

Звичайно, покаранням має слугувати щось дієве і важливе для дитини. Ви можете тимчасово позбавити її якої-небудь іграшки або заборонити певну гру. Якщо в якості покарання ви обираєте щось несуттєве для дитини (наприклад, заберете поламану машинку, якою він вже давно не грає), воно не матиме ніякої сили. Знайдіть саме те, чим дитина дорожить: поїздка до бабусі на вихідні, годування голубів під час прогулянки і так далі.

Дуже важливо, щоб покарання відповідало не тільки віком, але й проступку, було з ним порівнянно. Не можна забороняти дитині грати з іграшками, якщо вона не пішла обідати після першого запрошення. Це буде занадто великим покаранням, і вона не зрозуміє.

Ви повинні бути послідовними. Це важливо для підтримки власного авторитету в очах дитини і для полегшення розуміння нею "хорошого" і "поганого". Якщо сьогодні ви покараєте її за проступок, а завтра вже не звернете на таку ж дію ніякого увагу, то дезоріентіруете дитини і втратите на неї вплив. Тому дотримуйтеся обраної вами моделі поведінки.

Щодо способу покарання. Тут все дуже індивідуально. Вирішальне значення має особистість дитини і батьків, особливості їх відносин, атмосфера в сім’ї, масштаб провини і так далі. Але існує загальне для всіх золоте правило: вибирайте такий метод покарання, який не принесе дитині шкоди! Кінцева мета покарання – користь, а не шкода. Ви хочете, щоб дитина зрозуміла, що погано вчинила, і щоб надалі намагалася уникати подібних ситуацій. Ви не хочете зробити дитині якомога болючіше або гірше, ні в якому разі! Їй і без того погано: вона пригнічений, їй соромно, вона хоче швидше забути подію і більше ніколи не потрапити в подібну ситуацію. Цього більш ніж достатньо.

І останнє, але не менш важливе: конфлікт неодмінно повинен бути завершений. Тобто, досягнувши мети, ви повинні забути про нього назавжди. При цьому не обов’язково, щоб дитина на центральній площі міста при всіх просила у вас пробачення за якусь дрібницю. Досить того, щоб вона пережила цю ситуацію, зрозуміла свою неправоту і шкодувала про це. їй повинно бути шкода, що вона так вчинила, соромно і неприємно. Вона повинна розуміти, що після проступку настає гнітюча ситуація, в якій їй дуже некомфортно. І щоб уникнути цього буде намагатися більше не робити так. Конфлікт вважається вичерпаним, коли той хто завинив добровільно розкаявся (нехай навіть не словесно, це зовсім не головне), а той хто карає щиро йому пробачив. Ви не має права згадувати про це в майбутньому. Тому що за один раз вчинений прступок дитина повинна відповідати також один раз, а не все подальше життя.

Тепер поговоримо про те,які ж бувають покарання

Крик.Цей метод покарання найпоширеніший. Дуже часто батьки, піддавшись своїм емоціям, починають кричати на дитину за кожен проступок. Це їх найбільша помилка. Діти дуже швидко звикають до підвищених тонів, і дуже скоро просто не будуть звертати увагу на ваші крики. Краще приберегти крик на випадок, якщо вашому малюку буде загрожувати якась небезпека, коли потрібно буде швидко привернути його увагу, щоб зупинити його небезпечні дії.

Загрози.Якщо ви погрожуєте вашому малюкові, то ця загроза повинна бути реально здійсненою. Наприклад, ви лякаєте його тим, що прийде баба Яга, Бабайка або чужий дядько, і забере його за погану поведінку, але після вчиненого проступку малюк розуміє, що до нього так ніхто і не прийшов, а значить, йому боятися нема чого й можна також погано себе вести. Дитина просто перестає вірити всім вашим загрозам і його поведінка ніяк не зміниться.

Ігнорування. Ви демонстративно ігноруєте малюка. Для дітей дошкільного віку це дуже серйозне покарання, так як вони дуже потребують любові своїх батьків. Якщо мама образилася, то малюк спробує всіляко привернути до себе увагу. Але довго його ігнорувати, теж не варто. Якщо малюк змінив свою поведінку на краще, то відразу ж поверніть йому саму добру і ласкаву маму.

Ізолювання.Якщо малюк все ніяк не хоче заспокоюватися, то слід його від вас ізолювати. Дуже часто діти намагаються привернути до себе увагу різними вигуками і примхами, але як тільки з виду зникає об'єкт, на який спрямовані їх дії, то вони відразу ж заспокоюються. Відведіть малюка в іншу кімнату, де немає іграшок, і нехай він там подумає про свою поведінку. Зазвичай час, який відводиться на таке покарання повинен відповідати віку дитини. Повірте, що для дітей обмеження їх рухливості - це серйозне покарання, і ці 3 хвилини здадуться їм вічністю.

Трудове покарання. Воно розраховане на те, що дитина виправить те, що накоїла. Наприклад, насмітила - підміла підлогу, розкидала іграшки - зібрала їх. Не варто карати миттям посуду, прибиранням і т.д. Особливо на тривалий термін. Інакше будь-яку роботу по дому ваша дитина буде сприймати, як покарання, і ніколи не буде вам допомагати від чистого серця.

Позбавлення задоволення.Це покарання жодним чином не зашкодить вашому чаду, але зате воно точно відіб'є в нього бажання погано себе вести. Наприклад, ви можете заборонити дивитися його улюблений мультик або позбавити його гри на планшеті

Фізичне покарання.Це самий небезпечний метод покарання. Постійні стусани і побиття ременем можуть завдати непоправної шкоди психіки дитини. Вона може стати замкнутоюабо ж, навпаки занадто жорстокою і озлобленою. Все що дитина зрозуміє з вашого покарання - це те, що ви до неї несправедливі, і те, що сильний завжди правий. І тоді всю свою злість вона почне зганяти на більш слабких. Дитина не буде боятися зробити поганий вчинок, вона буде боятися покарання за нього.

Неслухняність дітей іноді ставить батьків у глухий кут. Вибираючи способи покарання, ви завжди повинні думати, як це може позначитися на ваших дітях? Який урок вони отримають? Ні в якому разі не можна принижувати дітей морально і фізично.

Неприпустиме в покаранні дітей

Щоб процес виховання в цілому і покарання зокрема був продуктивним, батьки неодмінно повинні знати, на що вони не мають права і не повинні робити по відношенню до дітей, коли мова йде про необхідність їх карати. Найперше – це калічити дітей фізично. Якщо після покарання залишаються сліди (садна, подряпини, синці), це вже злочин, а не покарання. Якщо дитина при цьому відчуває сильний біль (навіть без наявності слідів) – аналогічно. Ніяких побиттів не може бути в процесі виховання.

Це ж стосується і психоемоційного аспекту. Скалічити дитину психологічно ще простіше, ніж фізично. І саме це ми найчастіше й робимо. "Ти, дубина! Як тільки можна було додуматися до цього! "," Ідіот, яких світ не бачив! Подивися, що накоїв! "," Просто дивуюся, яка ти бездара! ". У подібних "діагнозах" не звучить нічого зрозумілого і правдивого. Дитина не розуміє, що сталося, чим вона така погана, як це виправити – вона не розуміє нічого. Вона тільки знає: чомусь вона гірша за всіх усвіті. І як тепер з цим жити! Вон постійно переживає, боїться зробити щось не так (адже ви так і не пояснили, що власне сталося), така дитина не може себе реалізувати в жодній із сфер. Вона свідомо знає: вона погана, і навіть сама рідна в світі мама її не любить. Тому не допускайте таких непоправних помилок! Ніколи не принижуйте і не ображайте своє дитя. Критикуйте тільки її вчинки і дії, а не її саму, і пояснюйте, як вам шкода, що так сталося: "Мені було так соромно сьогодні в школі, коли вчителька розповідала про твою поведінку!".

Дитина завжди повинна залишатися впевненою у тому, що ви любите її. Який жахливий вчинок він не вчинив би, він повинен знати, що батьки від нього не відвернуться, підтримають його, не кинуть. І нехай вона буде покарана, але мама і тато його все одно її люблять. А все решта – дрібниці.

Є ще щось, чого не можна робити: показувати байдужість. Це ранить дитину найбільше. Вже краще ненавидіти і кричати, ніж мовчати і не реагувати на неї. Якщо ви другий день не розмовляєте з малюком через його проступок, ви дуже сильно травмуєте її. Вона сприймає це, як відмова від себе, як нелюбов. А таке покарання незрівнянно ні з однією виною на світі!

Також не можна карати дитину за природні вікові особливості, за необережність або незручність, за природні інстинкти і так далі: не зміг утримати чашку і розбив, ненавмисно пролив на себе компот, граючи, поламав нову іграшку, не може довго сидіти за уроками, ревнує до інших дітей, не може швидко вивчити складний вірш. У цьому немає її провини. І не чекайте, що дитина зрозуміє в такому випадку, за що саме вона покараний.

.

Кiлькiсть переглядiв: 508

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.